Друг з іграшкою

У нас є друг.

Він живе в кутовому таунхаусі в місті V і гуляє на вулиці сам по собі — біля будинку, поруч із проїжджою частиною, серед своїх іграшок на галявині перед домом.

Зазвичай він просто лежить на лежанці біля дверей. Але коли ми проходимо повз, пес підводиться, бере в пащу іграшку й легенько помахує пухнастим хвостом, дивлячись на нас добрими, сумними очима — з надією, що ми підійдемо й пограємося з ним.

Під час нашого першого знайомства він сам прибіг до нас із цією іграшкою, і ми навіть встигли трохи його погладити.

Він великий, кудлатий і завжди чудово вичесаний.

Але тоді з будинку вийшов суворий господар і покликав його до себе. Пес відступив і відтоді ретельно дотримується ритуалу: виносить іграшку, але близько не підходить — мабуть, щоб не провокувати господаря.

А йому, як і раніше, хочеться погратися, щоб його погладили, і просто поспілкуватися.

Ми кажемо йому:

— Привіт!

Російською.

Щоразу це викликає в нього легке здивування, і він довго проводжає нас поглядом — аж до самого повороту.

А потім знову чекає, коли під час наступної прогулянки ми пройдемо повз його лежанку.

Автор: Гліб Івлєв