Палітра життя
Автор: Марина Кочетова

Чим виміряти життя художника? Якими мірками його осягнути? Де поразки? Де втрати? Що є злом, що добром? У чому благодать?! Людину мистецтва набагато важче вмістити в якісь рамки, ніж її твори. Зате палітра життя творчих особистостей значно яскравіша й різноманітніша, ніж у всіх інших.

Побутує думка, що художник — це не професія, а стан душі. Проте професійні навички, здобуті в профільному навчальному закладі, помножені на життєвий досвід, лише розширюють горизонти художнього таланту, а з роками розширюється й палітра барв у роботах митця. Саме так відбувається у Петра Шварцмана, який уже багато років добре відомий російськомовним мешканцям Оттави, Монреаля та багатьом іншим.

Письменники часто дають своїм героям промовисті прізвища. У житті прізвища не завжди збігаються з характеристиками й якостями їхніх носіїв. У перекладі з німецької «schwar» означає «чорний». Проте в палітрі життя титулованого художника Петра Шварцмана чорний колір відсутній, а сам Петро — людина світла й промениста. В Оттаві він живе з 1979 року, але вважає себе людиною світу, адже багато подорожує. Та не забігатимемо наперед.

Петро народився в Москві. Його дитинство минало в непрості роки, але спогади про нього яскраві й теплі, тож і палітра дитинства вийшла барвистою. У дитинстві він часто робив копії картин, які йому подобалися. Із десяти років регулярно відвідував арт-студію в Мінську, куди переїхала родина. Після закінчення одинадцятирічки (у ті роки в радянській школі навчалися одинадцять років) вступив на архітектурне відділення будівельного факультету політехнічного інституту, що стало першим великим досягненням юнака. За конкурсу 175 осіб на місце перевагу зазвичай надавали випускникам профільного технікуму, а не звичайної школи. Абітурієнтів «зрізали» на іспиті з креслення, даючи свідомо складні завдання, для виконання яких були потрібні специфічні вміння й навички, а оволодіння ними не входило до шкільної програми. Проте абітурієнт Шварцман упорався! Упорався і з інститутською програмою, залишаючись найкращим студентом упродовж усіх років навчання, а після закінчення міг сам обрати будь-який проєктний інститут для працевлаштування. Такий бонус Петро заслужив, зокрема, завдяки успіху свого дипломного проєкту, який переміг не на республіканському, а на всесоюзному конкурсі архітекторів-випускників. Усього за кілька місяців після закінчення вишу — тоді як зазвичай на це йшло три роки — молодий фахівець став членом Спілки архітекторів БРСР, а невдовзі увійшов до складу Правління цієї Спілки, що, безперечно, додало яскравості палітрі його життя й підняло самооцінку творчої особистості.

Непересічний талант Петра дістав нове підтвердження, коли він здобув першу премію на міжнародному художньому конкурсі в Італії, де провів трохи більше року перед переїздом на постійне місце проживання до Канади. Перемога в конкурсі, у межах якого всі учасники за обмежений час мали зобразити на полотнах палаццо ді Чері (40 км від Рима), стала для Петра великою несподіванкою. Такий конкурс традиційно проводився щороку, і раніше в ньому ніколи не перемагали іноземці. І раптом нікому не відомий П’єтро з прізвищем, яке важко вимовити італійцям, не маючи дозволу на роботу в цій прекрасній європейській країні живописців — на відміну від численних місцевих конкурсантів, які знали знамениту архітектурну пам’ятку як свої п’ять пальців і писали її з пагорба, обравши там вдале місце, — усіх перехитрив, вибравши замість пагорба місце всередині однієї з арок фортечної стіни. Спроба поглянути на історичну споруду свіжим поглядом і з нового ракурсу увінчалася успіхом.

А я продовжую свою розповідь про Петра Шварцмана, пропонуючи читачам поглянути на нього свіжим поглядом і з незвичного ракурсу. Звісно, ви про нього чули. Можливо, навіть знайомі. Але чи знаєте ви, наприклад, що Петро — чудовий кулінар, палітра приготованих ним страв тішить око, піднімає настрій, не кажучи вже про користь і вишуканість цієї їжі та її благотворний вплив на людський організм?! Чи усвідомлюєте ви, шановні читачі, що Петро, і досі працюючи архітектором, займається архітектурним дизайном?! Саме тому, ймовірно, на багатьох його картинах зображені чудові зразки світової архітектури.

Повернімося до живопису. До Канади Петро привіз лише чотири свої роботи. Тепер же їх сотні! І це з урахуванням того сумного факту, що шістдесят найкращих картин були викрадені американським арт-дилером, який виявився досвідченим шахраєм. Сталося це у США... Участь у десятках колективних і персональних виставок, що проходили в Канаді, США, Росії, Франції, Італії, Чилі та Аргентині, додала безліч виграшних відтінків до палітри життя Майстра. Краще один раз побачити, ніж сто разів почути... особливо коли йдеться про картини. От я й вирушила насолодитися роботами художника П. Шварцмана в нього вдома, де, окрім картин, зібрано багато незвичних предметів побуту та сувенірів із різних куточків планети, наприклад, унікальна колекція глечиків. Це не просто дім-музей. Це справжнє місце сили!

У природі є багато місць, де накопичується й зберігається енергія піднесених почуттів. Адже все в цьому світі побудоване на енергообміні. Щоб його посилити, багато хто їде туди, де така енергія в концентрованому вигляді заряджає відвідувачів. Це моря, гори... безумовно — енергетичні джерела. Без спілкування з ними й взаємного обміну енергією з природними стихіями людина марніє. Творіння людських рук також можуть стати своєрідними місцями сили. Я віднесла б до них музеї, театри... і гостинний дім щедрого господаря на ім’я Петро Шварцман. Звісно, навчання в архітектурному інституті не минуло безслідно: на полотнах художника переважають архітектурні сюжети — окремі будівлі, панорами вулиць і площ, різних за стилем. Адже, скажімо, місто — це породження не природи, а людини, і воно може бути забудоване абсолютно по-різному. Обжита квартира зазвичай відрізняється від необжитої великою кількістю предметів та їхнім розташуванням. У старовинних стильних містах будь-яка новизна викликає подив, а в розрослих містах, як-от Нью-Йорк чи Москва, навпаки, усе перетравлюється й поглинається розмаїттям стилів.

На мою думку, якість міста визначається кількістю затишних точок, де хочеться затриматися, не поспішаючи зарядитися силою цих куточків, які стають незабутніми. Художник Петро Шварцман дуже добре вміє знаходити такі місця й передавати їх на полотнах аквареллю, олією чи в змішаній техніці. Занурення в його роботи дає змогу роздивитися нюанси найцікавіших місць на Землі, на які пересічний мандрівник під час особистого візиту навіть не звернув би уваги. Натомість гостре око спостережливого художника нічого не випускає з поля зору. Часом його не влаштовують рамки буденного, і він має сміливість переступати через них, не боячись шокувати поціновувачів мистецтва. Петро харизматичний. У спілкуванні харизматичні люди не суперничають і не намагаються всім сподобатися. Вони поважають чужий погляд, але залишаються при своїй думці, не нав’язуючи її оточенню. Таким є П. Шварцман. Він самодостатній. Самодостатність дозволяє йому не відчувати потреби в схваленні співрозмовників, не залежати від чужої думки, не орієнтуватися на загальноприйняті стандарти та правила. У цьому його сила! А де ж ЙОГО місце сили? Гадаю, таких місць у світі кілька.

Петро дуже любить подорожувати: відвідувати нові місця й повертатися до вже добре знайомих. Повернення в знайомі місця, як і перечитування улюблених книжок, захоплює не менше, ніж відкриття нового. Петро побував у Скандинавії, Нідерландах, Німеччині, Іспанії, Єгипті, Йорданії, Непалі, Таїланді, Ізраїлі, Китаї, Бразилії, Мексиці... Географія його подорожей постійно розширюється, тому що художника вабить уважне вдивляння в різноманіття людських укладів життя. Але повертатися хочеться до Італії, Франції, Чехії. Улюблене місто Шварцмана — Прага. Подобається Петрові й Нью-Йорк. Письменник О. Генрі, який обожнював Нью-Йорк, вважав, що «в одному нью-йоркському кварталі більше поезії, ніж у двадцяти полях, укритих ромашками». Когось більше надихає природа, а когось — міста. Героя мого сьогоднішнього оповідання, ймовірно, надихає все незвичне, і він ставить собі за мету розгледіти це незвичне в усьому. Тому він і залишається завжди молодим, бадьорим, енергійним, відкритим до нових вражень... Я зустріла його на концерті театру сучасного танцю Піни Бауш, шанувальником творчості якої Петро не є. Проте він воліє бути на гребені змін, відчувати подих часу, оновлювати погляд на події, заряджатися енергією, щоб, пропустивши її через себе, заряджати нею інших, у тому числі своїх учнів (так, Петро й досі регулярно дає уроки живопису у своїй студії), продовжуючи збагачувати палітру свого життя все новими барвами.